Бам, салют, приятель! Держи мою историю, полную экстрима и неоновых огней! Все началось с закладки, купленной у моего тимата, который вроде бы доверял уже давно. Я знал, что эта химия может отвести меня на измене, но я решил рискнуть, ведь я всегда готов к приключениям. Даже если они могут обернуться батарейками с другими тянами.
Итак, я купался в море дурмана, окруженный своими гоп-друзьями, когда внезапно услышал о митинге за Навального. Нет, мой мозг не был испорчен афганским наркотиком или хипповым травяным дурманом. Просто эта новость пробудила во мне жажду перемен и суровую действительность. Я решил сделать что-то эпичное и одновременно чалдонить, чтобы не терять кайфа.
Слава богу, что у меня был небольшой запасчик метамфетамина, который я носил всегда с собой, как лучший друг и конфетку на радость. Ведь мет - это не просто пыха, это моя сила и проклятие, которое неотразимо притягивает меня к себе, словно медицина для моей души.
Я собрался на митинг и накинул куртку, чтобы скрыть свои закладки. На всякий случай, знаешь ли. Я не хотел попасться на глаза кому-то, кто мог бы предать меня или вызвать батарейки.
Путешествие на митинг было настоящим приключением. Я прошел сквозь толпу, ощущая всеобщий дух свободы и борьбы, который был настолько заразителен, что даже закладки в кармане казались мне любовницами. Моя метареальность впитывала в себя каждый клик и скрежет по асфальту, как будто земля электризована от горячих сердец митингующих.
Я стоял там, в центре бури, и ощущал настоящий порыв перемен и возможность быть частью истории. Мы были на одной волне, воплощая дух молодежного протеста и драйва.
Хотя большинство митингующих были простыми людьми, я наткнулся на тян - настоящую девушку-теигрушку, которая выделялась из серой массы. Ее стиль был такой хипповый, словно она прилетела с психоделической вечеринки. Это была любовь с первого взгляда, и я решил пойти на риск и попытаться привлечь ее внимание.
Я подошел к ней и начал рассказывать свою историю, акцентируя внимание на том, что я сейчас на митинге. Признаюсь, я использовал все свои "чары", чтобы произвести на нее впечатление. Я рассказывал о своих приключениях с метом, словно это была самая захватывающая и опасная медицина, от которой нельзя отказаться.
Она слушала меня с интересом в глазах, словно я был главным героем ее личной истории. Мы обсуждали политику, протесты и даже делились своими мечтами о более справедливом обществе. Я чувствовал, что наша связь становится все крепче и взаимная искра превращается в настоящий огонь.
Митинг закончился, и мы решили продолжить наше приключение в мире свободного стиля и отшельничества. Мы отправились в хипповый рай, где люди жили в своем мире, далеком от суеты и общественных стандартов. Там мы продолжали чалдонить, делясь взглядами и пытаясь найти новые границы нашего мира.
Вместе мы создавали новую реальность, где закладки перестали быть наркотиками, а стали нашим талисманом свободы и бунта. Мы открыли для себя новые грани духовности и познания, взяв лучшее из двух миров - свободы протеста и нашего розового субстанционализма.
Так закрутилась моя жизнь - между миром политической борьбы и миром наркотического эйфории. Но я не жалею ни об одном моменте, ведь я стал частью чего-то более великого и прекрасного.
В конце концов, вся эта история - это всего лишь одна глава моей жизни. Я продолжаю искать свой путь, пытаясь найти равновесие между своими убеждениями и зависимостями. Жизнь наркомана гопника - непростой путь, но это мой путь, и я принимаю его таким, какой он есть - с его закладками, изменами, тянами и медициной, которая меня не отпускает. Stay true, stay high!
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...